Тому в таборі багато вільних місць. Румунії, або так звані “громадяни Німецької імперії” - німці із західної та східної Пруссії. Серед них-шість дівчат з Угорщини. Вони працюють у таборовому пральні. Чоловіки до епідемії тифу працювали на цегельному заводі і отримували достатнє харчування. З початку епідемії раціон сильно скорочений. Непрацюючі отримують всього по триста грам [...]

Офіцер знову хитає головою. Цей жест може одночасно означатиме і недовіра до слів затриманого, і готовність повірити йому. У цей момент двері відкриваються. До кімнати вводять ще однієї людини. Фюрстенбергер не обертається. Раптова здогадка блискавкою пронизує його: Петер Шміц! Він ще не бачить увійшов, але твердо знає, що це його товариш. Минуло більше доби [...]

Чоловіки розповідають-цього незнайомця вони затримали недалеко від села. Людина за столом коротко киває. Здається, той розуміє, про що його питають. І відповідає, заважаючи російські слова з німецькими: он-полонений, громадянин Франції, звуть його Пауль Фюрстенбергер. Їхав у поїзді з групою іноземців, що підлягають відправці на батьківщину. Під час стоянки вийшов з вагона, щоб купити їжі, [...]

Не зупиняючись, без відпочинку, без їжі. - “Знову просити милостиню? Або спробувати стягнути що-небудь їстівне?” Ні на те, ні на інше Хенн не може зважитися. Він підходить до кукурудзяного поля. Урожай вже зібрано, але де-не-де на висохлих стеблах залишилися качани. Н про дуже скоро його починає мучити сильна спрага. На щастя, шлях втікача перегороджує [...]

Двері відчиняються сама собою. І в ту ж секунду відсахується тому: просто перед ним стоїть вартовий! З розкритим від здивування ротом застигає у дверях Шміц. Несподіваний поворот подій застає зненацька і вартових. Хенн розуміє: Петер Шміц, як вкопаний, все ще стоїть в прорізі дверей. Він теж абсолютно не усвідомлює того, що трапилося. Услід йому [...]

Ти пам’ятаєш, чому? Тому що він-іноземець!! “Хенн багатозначно замовкає. -” Ми з тобою не німці. Ми іноземці. І як іноземці підлягаємо відправки на батьківщину. А під час стоянки запізнилися на потяг. А Ельзас знаходиться якраз на стику трьох країн: Німеччини, Франції та Швейцарії. Ніколи не забуду: Німеччини і Франції вночі-тьма непроглядна, кругом руїни, у [...]

В душі Тео знову зароджується надія. “Добре, що сьогодні нас не допитували”, - думає він. - “Зараз головне-виграти час. До ранку ще дванадцять годин. А за дванадцять годин може трапитися все що завгодно”. Конвоїр замкнув ззовні двері на засувку. Друзі опинилися в непроглядній темряві. Вікон у приміщенні немає. Іншого виходу-теж. Поступово очі бранців звикають [...]

Друзі мимоволі сповільнюють кроки. Жінка мигцем поглядає на них і продовжує полоскати білизну. Потім обертається і пильно дивиться на обох. За допомогою жестів жінка запитує, чи хочуть вони переходити через міст. Тео ствердно киває. Жінка жестами намагається пояснити-не ходіть! Вона швидко, схвильовано говорить щось. Друзі не розуміють ні слова, але здогадуються-жінка хоче застерегти від [...]

Сонце ще не піднялось, а друзі вже крокують далі. На схід. Він відчуває себе незрівнянно краще, ніж минулим днем. Відчуття свободи окрилює його. Яке ж це непередаване відчуття! Після трьох років війни, після року полону він знову вільна людина! Знову може йти, куди хоче! Над його головойясное блакитне небо, навколо-нескінченна зелена рівнина. Йому добре. [...]

Старий повільно повертається до Хенну, запитливо дивиться на нього. Хенн нерішуче підходить ближче, крадькома роздивляється сидять за столом жінок. Старша ставить на стіл їжу. Дві інші не звертають на нього особливої уваги. Ніхто не питає, як його звати, звідки він прийшов. Посеред столу-велика дерев’яна миска з товченою картоплею. Старша жінка приносить дерев’яну ложку, простягає [...]